КПТ - Що таке схема-терапія?

Що таке схема-терапія?

Схема-терапія це психологічний напрямок, який був розроблений Jeffry Young, як модифікація когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), для пацієнтів, щодо яких стандартна КПТ була недостатньо ефективною. Переважно такі пацієнти страждали від розладів особистості, наслідків комплексної психологічної травматизації та занедбання емоційних потреб у дитинстві. Можливо саме тому схема-терапію поряд з рядом інших підходів відносять до так званої «третьої хвилі» у КПТ.

Найважливішим поняттям в схема-терапії є Ранні Дезадаптивні Схеми.

Схеми визначаються як глибоко вкорінені переконання щодо себе і своїх відносин з іншими, сформовані в дитинстві і закріплені протягом усього життя, і які значною мірою є дисфункційними.

Здорові схеми розвиваються, коли задовольняються базові емоційні потреби дитини. Це дає можливість дітям розвивати позитивні образи себе, інших людей та світу в цілому.

В схема-терапії зазвичай виокремлюють п'ять категорій базових емоційних потреб людини, деякі є особливо важливими в дитинстві (Young, Klosko, & Weishaar, 2006):

1. Прив’язаність та безпека.

2. Незалежність, компетенція та ідентичність.

3. Свобода виражати, висловлювати свої важливі потреби та почуття.

4. Спонтанність, веселощі та гра.

5. Реалістичні межі, самодисципліна та самоконтроль.

Більш детально з тим, що таке базові емоційні потреби, можна ознайомитись за посиланням.

Схеми розвиваються в дитинстві через взаємодію між вродженим темпераментом дитини та дитячим досвідом стосунку з батьками, братами (сестрами) або однолітками.

Оскільки вони формуються на початку життя, схеми стають знайомі і, таким чином, зручні. Ми спотворюємо наш погляд на події в нашому житті, щоб зберегти дійсність наших схем. Схеми можуть залишатися в сплячому вигляді, поки вони не активуються ситуаціями, що мають відношення до цієї конкретної схеми.

Так що ж стається, якщо в дитинстві базові емоційні потреби не задовольняються?

Ми формуємо неадаптивні схеми або "життєві пастки".

Ці життєві теми, закономірності або "пастки" утворюються, коли базові емоційні потреби не задовольняються в дитинстві (але також можуть бути наслідком їх незадоволення у підлітковому віці). Згодом схема не дозволяє базовим емоційним потребам задовольнятися у дорослому віці. Наприклад, дитина, чия потреба в безпечних стосунках не задовольнялась його батьками, може багато років у майбутньому жити без безпечних стосунків, як відповідь на відсутність задоволення цієї потреби раніше, і це може тривати протягом усього життя.

Це може спочатку здаватися інтуїтивно-протилежним, але психотерапія та психологія, з подачі Фрейда, визначає це як "нав'язливе повторення". Ми відтворюємо у нашому дорослому житті недоліки раннього дитинства, тому що ми відчуваємо себе "більш комфортно" з цими схемами, навіть усвідомлюючи, що вони не служать нам як адаптивні, зрілі. В цьому лежить конфлікт.

Схеми - це надзвичайно стабільні та стійкі паттерни, що складаються із спогадів, тілесних відчуттів, емоцій та почуттів. Після активації часто виникають інтенсивні емоції, і вони, як правило, можуть лежати в основі довготривалих труднощів, з якими, на нашу думку, ми боремося.

Одна з причин, чому схеми важко змінювати, - це те, що вони не підпорядковуються логіці, а зберігаються в емоційній частині мозку яка зветься мигдалиною, на відміну від частин мозку, які легко піддаються логічному аналізу або дискурсу (куди, для прикладу, може націлюватись "класична" КПТ).

Хоча схема терапія використовує багато процедур КПТ підходу, вона також більш глибоко проникає в ранній життєвий досвід, використовуючи емоційні (експірієнціальні) та міжособистісні техніки, що сприяє підвищенню рівня афекту в сесіях і має більш довготривалий ефект.

Виділяють 18 ранніх дезадаптивних схем, які згруповані в 5 категорий відповідно до незадоволених базових емоційних потреб:

1. Втрата зв'язку та відкинення:

Емоційна депривація
Покинення/нестабільність стосунків
Недовіри/очікування скривдження
Дефективності/сорому
Соціальна ізоляція / Відчуження

2. Обмеження автономії, реалізації себе та здатності досягати успіху:

Залежності/безпорадності
Очікування на катастрофу (вразливості до кривди та хвороб)
Злиття/невідокремленності
Некомпетентності та неминучих невдач

3. Порушення меж:

Особливого статусу та прав
Недостатні самоконтроль та самодисципліна

4. Спрямованість на інших:

Підкорення
Самопожертви
Пошуку визнання

5. Надмірна пильність та інгібіція:

Емоційної інгібіції
Надвисокі стандарти/гіперкритичність
Негативізм/песимізм
Покарання

Більше інформації про ранні дезадаптивні схеми можна знайти за посиланням.

Часто, якщо людина перебуває в особливо важкій кризовій ситуації або переживає різкі зміни у думках, почуттях та поведінці, коли активними є багато різних дезадаптивних схем, схема-терапевти пропонують працювати зі схемами за допомогою моделі модів або часток. Частки - це такі режими психіки або стани активації ранніх дезадаптивних схем та коупінгів, які внутрішньо можуть відчуватися як окремі та зовсім різні частини нас самих (які часто можуть перебувати в конфлікті між собою).

Більш детальніше про модель модів або часток можна дізнатися за посиланням.

Разом із клієнтом цим різним часткам будуть надані імена і з ними працюватимуть майже як з "персонажами" у внутрішньому світі клієнта, розглядаючи як взаємодіють ці різні частки та як вони функціюють, підкріплюючи дезадаптивні схеми, «життєві пастки» та повертаючи клієнта до шляхів задоволення своїх фрустрованих (незадоволених) базових емоційних потреб, які були винайдені в дитинстві, і можуть частково спрацьовувати при певних обставинах, але в цілому є некорисними в довгостроковій перспективі.

Як схеми працюють?

Існує дві основні операції щодо схеми: зцілення схеми і збереження схеми. Всі думки, поведінка та почуття можуть розглядатися як частина однієї з цих операцій. Або вони закріплюють схему або вони зцілюють схему. У наступному розділі про терапевтичний процес ми детальніше пояснимо про зцілення схеми.

Збереження схеми належить до рутинних процесів, за допомогою яких схеми функціюють і закріплюють себе. Це відбувається завдяки когнітивним спотворенням, самопідкріплюючим поведінковим паттернам (self-defeating behaviour patterns) та стилями подолання схеми.

Когнітивні спотворення є центральною частиною класичної когнітивної терапії. Ці спотворення складаються з негативних інтерпретацій та прогнозів життєвих подій. Схема буде виділяти або перебільшувати інформацію, що підтверджує схему, і буде мінімізувати або відхиляти інформацію, яка суперечить їй. Крім того, нездорові моделі поведінки будуть увічнювати існування схеми. Хтось, хто був скривдженим у дитинстві і створив схему недовіри/очікування на скривдження, може шукати подібні відносини у дорослому віці і залишатися в них, забезпечуючи постійне підтвердження схеми.

Для того, щоб зрозуміти, як схеми, таким чином, увічнюються, існують три стилі подолання, які необхідно визначити. Це такі стилі: капітуляція перед схемою («здатися»), уникнення схеми («тікати») та надмірна компенсація або гіперкомпенсація («напасти») схеми. Завдяки цим трьом стилям схеми впливають на нашу поведінку та забезпечують собі власне виживання.

Стиль «здатися» відноситься до способів, коли ми пасивно приймаємо нашу схему. Ми приймаємо схему як правду, а потім діємо так, що підкріплює схему. Наприклад, молода людина з схемою «Покинення/нестабільності» може вибирати партнерів, які нездатні будувати довгострокові відносини. Тоді вона може реагувати навіть на незначні ознаки покинення, наприклад, перебуваючи короткий час без партнера, перебільшувати це та відчувати надмірні негативні емоції. Незважаючи на емоційний біль від ситуації, вона може так само пасивно залишатися в стосунках, оскільки не бачить іншого способу спілкування з партнером.

Стиль «уникнення» - це способи, в яких ми робимо все можливе, щоб уникнути активації схем. Коли схеми активуються, це викликає надзвичайно негативні емоції. Таким чином, ми намагаємось знайти способи уникнути запуску схем, щоб не відчувати цей біль. Існує три типи ухилення від схеми: когнітивний, емоційний та поведінковий.

Когнітивне уникнення - це зусилля, які люди роблять, щоб не замислюватися над подіями, що засмучують. Ці зусилля можуть бути як усвідомленими, так і автоматичними. Люди можуть добровільно вирішити не зосереджувати увагу на якомусь аспекті своєї особистості або на події, яку вони вважають тривожною. Існують також несвідомі процеси, які допомагають людям закривати інформацію, яка може занадто засмутити, якщо буде усвідомлена. Люди часто забувають особливо болісні події. Наприклад, діти, які зазнали сексуального скривдження, часто не пам'ятають про це.

Емоційне або афективне уникнення означає автоматичні чи усвідомлені спроби блокувати болісні емоції. Часто, коли люди мають дуже болісні емоційні переживання, їх почуття «німіють», щоб звести до мінімуму біль. Наприклад, людина може розповідати про те, як дружина навмисно ображає його, але казати, що він не відчуває ніякого гніву до неї, лише невелике роздратування. Деякі люди зловживають алкоголем або наркотиками, щоб заглушити емоції, викликані схемами.

Третій вид уникнення – поведінкове уникнення. Люди часто діють так, щоб уникати ситуацій, які викликають схеми, і таким чином уникати психологічного болю. Наприклад, жінка з схемою «Некомпетентності та неминучих невдач» може уникати прийняття складної нової роботи, яка для неї була б дуже корисною. Уникаючи складної ситуації, вона уникає будь-якого болю, пов'язаного з інтенсивною тривогою, яка може бути викликана активованою схемою.

Третій стиль "напасти" – це гіперкомпенсація до схеми. Особа поводиться таким чином, який є протилежністю тому, що пропонує схема, щоб уникнути активації схеми. На поверхні може здаватися, що гіперкомпенсатори поводяться в здоровий спосіб, захищаючи таким чином себе. Але коли вони заходять занадто далеко, перетинають межу, це має такі наслідки, які потім закріплюють схему. Наприклад, молода людина з схемою дефективності може занадто компенсувати, представляючи себе досконалим і критикуючи інших. Це, ймовірно, призведе до того, що інші, в свою чергу, критикуватимуть його, тим самим підтверджуючи його переконання в те, що він якийсь дефективний.

Терапевтичний процес – зміна схем.

У схема-терапії ціль лікування полягає у залученні процесів зцілення схеми. Ці процеси спрямовані на те, щоб послабити ранні дезадаптивні схеми та дисфункційні стилі подолання схем якомога більше, і побудувати здорову частину клієнта. Альянс або союз, сформований між терапевтом і здоровою частиною клієнта, протистоїть схемам. Будь-яка терапевтична діяльність, описана нижче, може розглядатися як приклад зцілення схеми.

Першим кроком в терапії є комплексна оцінка клієнта. Головна мета цієї оцінки - визначити схеми та стилі їх подолання, найбільш актуальні в психологічному складі клієнта. Існує кілька кроків до цього процесу. Спочатку терапевт хоче дізнатись про останні події чи обставини в житті клієнта, які спонукали їх звернутися по допомогу. Після цього терапевт обговорить історію життя клієнта та шукає закономірності, які можуть бути пов'язані з схемами.

Є ще кілька кроків, які психотерапевт може робити для діагностики схем. Можуть бути використані спеціальні опитувальники, які клієнт заповнює, в них є перелік різних думок, почуттів і поведінки, пов'язаних з різними схемами; твердження цих опитувальників треба оцінити відносно до життя клієнта.

Є також різні методи роботи з уявою, які терапевт також може використовувати для діагностики схем. Так, одна специфічна техніка передбачає запрошення клієнтів закрити очі і уявити себе дитиною поруч зі своїми батьками. Часто спогади, що з'являються, приведуть до основних схем. Крім того, іноді просто розповідь про ключові, болісні спогади можуть допомогти зробити припущення щодо основних дезадаптивних схем.

Є багато методів, які психотерапевт може використовувати, щоб допомогти клієнтам послабити їхні схеми. Ці методики або техніки можна розділити на чотири категорії: емоційні, міжособистісні, когнітивні та поведінкові.

Емоційні техніки заохочують клієнтів випробовувати та виражати емоційні аспекти своєї проблеми. Один із способів полягає в тому, що клієнти закривають очі і вважають, що вони мають розмову з особою, до якої спрямована емоція. Тоді вони заохочуються висловлювати емоції якомога повніше в уявному діалозі. Одна жінка, основною схемою якої була "Емоційна депривація", мала кілька таких сесій, в яких вона мала можливість виразити свій гнів на батьків, бо вони не були достатньо емоційними. Кожного разу, коли вона висловлювала ці почуття, вона мала змогу віддаляти себе подалі від схеми. Вона мала змогу побачити, що у її батьків були власні проблеми, які не давали їм можливості забезпечити їй адекватне виховання, і що вона не назавжди має бути позбавлена цього.

Існує багато варіантів вищезгаданої техніки. Клієнти можуть взяти на себе роль іншої особи в цих діалогах та виражати те, як вони уявляють, що відчували ті люди. Або вони можуть написати листа іншій особі, не маючи наміру його відсилати, щоб вони могли виразити свої почуття без стримування.

Міжособистісні техніки висвітлюють взаємодію клієнта з іншими людьми, що дозволяє виявити роль схем. Один із способів - зосередитися на взаємодії з психотерапевтом. Часто клієнти з схемою "Підкорення" згідні з усім, що пропонує терапевт, навіть якщо вони не вважають завдання, такими, що мають відношення до проблеми. Тоді вони відчувають невдоволення терапевтом, яке вони показують опосередковано. Такий паттерн взаємодії та непрямого вираження обурення можна потім дослідити з користю для клієнта. Це може призвести до дослідження випадків, коли клієнт взаємодіє подібним чином з іншими, і згодом ображається на них, і потім спробувати зрозуміти, як з цим можна краще справлятися в майбутньому.

Інший тип міжособистісною техніки передбачає включення партнера в терапію. Чоловік із схемою "Самопожертви" може вибрати дружину, яка прагне ігнорувати його бажання. Терапевт, можливо, захоче залучити дружину до лікування, щоб допомогти їм обом дізнатись закономірності їх взаємовідносин та змінити способи взаємодії.

Когнітивні техніки - це ті, в яких піддаються сумніву дисфункційні когнітивні спотворення. Як і в короткостроковій когнітивній терапії, розпізнаються дисфункціональні думки та розглядаються докази проти них. Тоді їх замінюють на нові думки та переконання. Ці методи допомагають клієнту винайти альтернативні способи бачення різних ситуацій.

Першим кроком в роботі з схемами когнітивно є вивчення доказів за і проти схеми, яка розглядається. Це включає дослідження життя та досвіду клієнта та вивчення всіх доказів, які підтримують або спростовують схему. Данні потім розглядаються критично, щоб дізнатись, чи справді вони доводять істинність схемі. Як правило, в отриманих доказах виявляються помилки, і вони стають вже не такими переконливими.

Наприклад, розглянемо молоду людину з схемою "Емоційної депривації". На прохання доказів того, що його емоційні потреби ніколи не будуть виконані, він приводить випадки, коли колишні подруги не задовольняли його потреби. Однак, коли ці минулі відносини уважно розглядаються, він находить, що в рамках «стилю здатися» він обирав жінок, які не здатні надавати емоційну підтримку. Це розуміння дає йому почуття оптимізму; якщо він по-іншому почне вибирати своїх партнерш, його потреби, можливо, зможуть бути задоволені.

Іншою когнітивною технікою є структурований діалог між клієнтом і терапевтом. По-перше, клієнт займає сторону схеми, а терапевт представляє більш конструктивний погляд. Потім сторони міняються ролями, що дає клієнту можливість вербалізувати альтернативну точку зору.

Після кількох подібних діалогів клієнт і терапевт можуть потім створити картку-нагадування (flashcard) для клієнта, яка містить стислий виклад свідчень проти схеми.

Типова картка для клієнта з схемою "Дефективності / сорому" містить: "Я знаю, що я відчуваю, що зі мною щось не так, але моя здорова частина знає, що я в порядку. Було декілька людей, які добре знали мене і лишалися зі мною надовго. Я знаю, що можу мати дружні стосунки з багатьма людьми, які мені цікаві».

Клієнту пропонується завжди зберігати флеш-карту доступною та читати її, коли виникає відповідна проблема. За наполегливою практики з цією та іншими когнітивними техніками віра клієнта в схему поступово слабшає.

Поведінкові техніки - це ті, в яких терапевт допомагає клієнту замінити довготривалі поведінкові паттерни, таким чином що, наприклад, дезадаптивний поведінковий стиль "здатися" зменшується, а посилюються більш адаптивні поведінкові відповіді.

Одна з поведінкових стратегій полягає в тому, щоб допомогти клієнтам вибирати партнерів, які підходять для них і здатні будувати здорові відносини. Клієнти з схемою "Емоційна депрівація", як правило, вибирають партнерів, які не в змозі надавати емоційну підтримку. Терапевт, що працює з такими клієнтами, допоможе їм у процесі оцінки та вибору нових партнерів.

Інша поведінкова техніка полягає в тому, щоб навчати клієнтів кращим навичкам спілкування. Наприклад, жінка з схемою "Підкорення" вважає, що вона заслуговує на підвищення на роботі, але не знає, як сказати про це. Одна з технік, яку використовує її терапевт для того, щоб навчити її спілкуватися з її керівником, це рольова гра. Спочатку, терапевт бере на себе роль клієнта, а клієнт бере на себе роль керівника. Це дозволяє психотерапевту продемонструвати, як правильно зробити запит. Потім клієнт отримує можливість практикувати нові форми поведінки та отримувати зворотній зв'язок від терапевта перед тим, як змінити поведінку в реальній ситуації.

Таким чином, підсумковучи: схема-терапія може допомогти людям зрозуміти і змінити довготривалі життєві паттерни. Терапія передбачає виявлення ранніх дезадаптивних схем, коупінг-стилів та часток, та систематичне протистояння ним, змінення та зцілення їх.

За матеріалами schematherapylondon.org